В Ужгороді видали збірник матеріалів про відомого науковця Олексу Мишанича

До 85-річчя від дня народження доктора філологічних наук, члена-кореспондента НАН України, фундатора української школи медієвістики, громадського діяча, лауреата Національної премії імені Т. Шевченка Олекси Васильовича Мишанича (1933-2004) Закарпатська обласна універсальна наукова бібліотека імені Федора Потушняка підготувала збірник матеріалів «Олекса Мишанич у колі сучасників».

         Видання вміщує спогади, статті, есе, художні твори, які відображають не тільки багатогранну постать краянина, але й час, в якому він жив і творив.

         Відкриває книжку докладна передмова літературознавця, кандидата філологічних наук Олександри Ігнатович.

         У розділі «Олекса Мишанич про сучасників» частково показано науково-популярну спадщину доктора філологічних наук.

         Про Олексу Мишанича як людину, непересічну постать української літературознавчої науки читач дізнається у розділі «Сучасники про Олексу Мишанича». Більшість із спогадів написані спеціально для цього збірника. Авторами є як відомі літературознавці, колеги ювіляра – Микола Жулинський, Микола Сулима, Микола Мушинка, Марія Кашуба, Валерія Смілянська, так і колишні аспіранти й докторанти Олекси Васильовича, що нині гідно продовжують його справу на ниві медієвістики по всій Україні, – Ігор Ісіченко (Харків), Микола Корпанюк (Переяслав-Хмельницький), Богдана Криса (Львів), Мирослав Трофимук (Львів), Леонід Ушкалов (Харків). Приємно, що відгукнулась і найдавніша українська діаспора в Сербії, руснаки (русини) автономного краю Воєводина Юрій Латяк, Михайло Рамач, а сербські матеріали до бібліографії люб’язно надав Микола М. Цап.

Перебравшись у молодому віці до Києва, науковець чимало зробив і для літератури й наукового життя Закарпаття. Про книжкові серії з видавництвом «Карпати», карпатознавчі конференції в Ужгороді та дружні візити до рідного краю – у спогадах Василя Густі, Івана Сенька, Сергія Федаки, Надії Ференц. Не оминули можливість подякувати за допомогу в Києві й уродженці Закарпаття, а нині кияни – Іван Мегела, Ярослав Орос та інші.

         Своїми спогадами й думками про батька син Ярослав Мишанич поділився у розмові із письменником і журналістом Олександром Гаврошем. Атмосферу другої половини ХХ століття та взаємини родини Мишаничів дозволяють відчути листи брата Федора, який жив у батьківській хаті в с. Барвінок під Ужгородом, до морального авторитета сім’ї – Олекси Мишанича. Ці листи син ювіляра спеціально підготував для цього збірника, в якому публікуються вперше.

         У виданні звучить і «живий голос» Олекси Мишанича через уривки з інтерв’ю різних років, які доповнюють розуміння відомого науковця.

         Завершує збірник найповніша на сьогодні бібліографія наукового доробку та матеріалів про Олексу Мишанича, підготована бібліографом Маргаритою Бадидою.

 Видання адресоване широкому колу читачів, передусім літературознавцям, краєзнавцям, історикам, студентам, бібліотечним працівникам.

Петро Часто : між Україною та Америкою : бібліогр. покажч. : до 40-річчя літературної діяльності / Упр. культури Закарпат. облдержадмін., КЗ «Закарпат. обл. універс. наук. б-ка ім. Ф. Потушняка» Закарпат. облради ; уклад. : І. В. Когутич, О. В. Шмайда ; передм. О. Гавроша ; відп. за вип. О. А. Канюка. – Ужгород : TIMPANI, 2017. – 184 с. : фот. – (Закарпатська публіцистика в іменах: бібліографія)

Михайло Бабидорич: життя в журналістиці : бібліогр. покажч. : до 95-річчя від дня народж. / Департамент культури Закарпат. облдержадмін., КЗ “Закарпат. обл. універс. наук. б-ка ім. Ф. Потушняка” Закарпат. облради ; уклад. : М. Б. Бадида, І. В. Когутич ; передм. В. Дрогальчука ; відп. за вип. О. А. Канюка. – Ужгород : TIMPANI, 2018. – 152 с. : фот. – (Закарпатська публіцистика в іменах: бібліографія).

Збірник «Підкарпатська Русь» складається із трьох розділів, присвячених дослідженню Закарпаття. Перший містить статті на теми історії, політики, соціального, господарського стану краю різних авторів. У другому розділі, де йдеться про літературу, фольклор, мистецтво, шкільництво, віросповідання, є публікації відомих науковців В. Бірчака, В. Гаджеги, І. Панькевича, Й. Бокшая, Є. Недзельського та інших. Третій розділ про природні ресурси та красу регіону.

 

       9 випуск “Наукового збірника” товариства “Просвіта” в Ужгороді за 1932 рік вміщує чотири унікальні розвідки про Закарпаття. Зокрема, історію краю в ХІV столітті, написану відомим науковцем В. Гаджегою. Цікавими для дослідників стануть опубліковані написи на церковних предметах у храмах нашого краю, зібраних В. Саханевим. Варті уваги краєзнавців й розвідка А. Шаша “Нарис соціальної й господарської історії Шенборнської латіфундії Мукачівсько-Чинадієвської в першій половині ХVІІІ ст.” та дослідження Ф. Габріеля про правління родини Другетів в Ужгороді.

 

Науковий збірник Товариства «Просвіта» в Ужгороді за 1928-1929 роки вміщує п’ять літературно-наукових розвідок. Зокрема, статті Василя Гаджеги про життя і творчість Михайла Лучкая та про дві найдавніші грамоти зі збірника, виданого Антонієм Годинкою; дослідження покрайніх записів на підкарпатських церковних книгах Івана Панькевича й літературознавчу статтю Ю. А. Яворського про баладу про козака й духовну пісню про грішних людей. Тут також опубліковано юридичну публікацію Тодота Галіпа «Звичаєве право спадкове на Верховині, яко джерело діючого права».

 

       Науковий збірник товариства “Просвіта” в Ужгороді за 1935 рік зберігає свою цінність, перш за все, завдяки авторського складу, адже серед авторів статей та редакційної ради –  відомі науковці того часу Августин Волошин, Василь Гаджега, Володимир Бирчак, Іван Панькевич, чеський історик-архівіст Франтішек Габріель.
       Варте уваги і те, що стаття І. Панькевича “До питання про класифкацію південно-карпатських говорів межи Латорицею і Боржавою” та стаття Ф. Габрієля про переміщення населення Ужанської жупи доповнюють і поглиблюють зміст одна одної.
 

Монографія “Триста років українського театру: 1619-1919”, створена українським істориком мистецтва і театру, політичним діячем Дмитром Антоновичем (1877-1945) вийшла у Празі 1925 року, дотепер не втратила своєї наукової ваги завдяки широкій ерудиції автора, об’єму проаналізованих джерел та мистецьких подій. Важливим доповненням видання є ґрунтовна бібліографія та іменний покажчик згаданих імен.


 

“Походові пісні”, тобто пісні-марші на слова та музику Івана Булеци, видані в Ужгороді 1935 року становлять інтерес не тільки як музичні твори. Це – своєрідний відбиток культурного життя Ужгорода періоду Чехословаччини, а також цікаві штрихи історії пожежної справи. Адже автор, вчитель за професією, був головою культурного комітету спільноти пожежних дружин тодішньої Підкарпатської Русі та комендантом спілки пожежних дружин Ужгорода.
 

“Сокращенный обиход нотнаго пђнія” – це нотне зібрання Богослужбових текстів протягом Літургійного року, яке включає в себе молитви нічного чування, Утренню, наспіви восьмиголосся тощо.
 

Збірник пісень – фактично перше представлення музикантам нашого краю українських пісень, зібраними дослідниками фольклору в різних місцевостях тогочасної підросійської України в середині ХІХ століття і запропонованих до друку у 1861 році.
У нашому краї збірник було видано у двадцятих роках ХХ століття транслітерованим чеською мовою. Пізніше ці пісні, думки і шумки (журливого та веселого змісту) широко  використовувались у діяльності аматорських хорів та театральних гуртків “Просвіти”.

 

  “Козацькђ народнђ думы невольницькђ” – унікальне видання 1927 року просвітянської серії, яка на той час налічувала  68 книг.
  Збірка вмістила чотири найбільш відомі думи – “Утеча трьох братів з Азова”, “Маруся Богуславка”,  “Самійло Кішка” та “Олексій Попович”.
  Це видання було першим знайомством жителів Закарпаття з козацькими думами України.

 

Монографія М. В. Бабенчикова “Народное декоративное искусство Украины и его мастера” (М., 1945) – перше повоєнне видання, в якому викладено коротку історію декоративно-ужиткового мистецтва України, докладно проаналізовано головні жанри і види цього мистецтва та подано відомості про найпопулярніших майстрів.

 

“Історичні пісні” Василя Щурата (1871-1948), українського педагога, літературознавця, поета і перекладача вийшли у Львові у серії “Українська бібліотека” (1937) – одна з книг, що репрезентують цю багатогранну постать, як поета, зацікавленого історією України та сучасним автору непростим сьогоденням.
В. Щурат вірив, що “поезія вогню, з руїн виходить тріумфально…” і в найтяжчі дні вірив у те, що “…щось то ще вродить на Україні”. Ціла низка історичних постатей з нашого історичного минулого проходить перед читачем – від князя Святослава до Івана Підкови.
Як зазначав у своїй передмові до книги літературознавець М. Струтинський “Історичні пісні” Василя Щурата є “… показовою лекцією для тих письменників – сучасників автора, що на минуле України дивилися через окуляри московських та польських істориків”.

 

“Закарпатська Франкіана” –  збірник наукових статей, есе, художніх творів, бібліографічних джерел, приурочений до 160-річчя від дня народження Івана Франка.  У цьому виданні вперше подано під однією обкладинкою і твори Івана Франка, що підтверджують зацікавлення цього письменника, мислителя і громадського діяча історією, культурою та тогочасними реаліями Угорської Русі, тобто нашого краю, і праці науковців, що аналізують вплив творчості та постаті Івана Франка на громадське і культурне життя Закарпаття. Окрім того, у збірнику акумульовано історію закарпатського франкознавства та його джерельну базу, а також представлено художні твори сучасних письменників, присвячені Івану Франку.
 

Збірник матеріалів “Іван Чендей у колі сучасників”, підготований до 95-річчя від дня народження українського письменника, лауреата Національної премії ім. Т. Г. Шевченка, – спроба показати не тільки постать митця, але й епоху, в якій він жив і творив. Адже під однією обкладинкою зібрано публіцистичну спадщину письменника, який чимало писав про видатних сучасників; спогади, статті, есе, художні твори літературознавців, колег по перу, журналістів, друзів, рідних, які особисто знали митця, аналіз його епістолярної спадщини та доповнення бібліографічного покажчика про життя і творчість Івана Чендея.
 

    Монографія являє собою комплексне дослідження народної вишивки українців Закарпаття у хронологічних рамках ХІХ – першої половини ХХ століття з поєднанням інструментарію мистецтвознавства, етнології та історії, окреслює її зв’язок з соціальним становищем, побутом, звичаєвістю, світоглядом та естетикою народу, типологією закарпатської української вишивки та її особливості у кожній етнографічній групі.
    Дослідження вводить у науковий обіг важливий фактографічний матеріал, подає докладну історіографію піднятої теми.
 

“Народна культура й культура особистості” – таку назву має збірник із шести лекцій професора Марбурзького університету, відомого німецького філософа і педагога Пауля Наторпа, що вийшли 1921 р. у Львові в серії “Бібліотека педагогічних творів” у перекладі на українську М. Галущинського. Наскрізна ідея лекцій – домагатися безперервності, єдності і цілісності народної освіти, тобто поєднання виховання в сім’ї, школі, різних просвітньо-культурних товариствах з тим, щоб кожна людська особистість відчувала себе вільною, була здатною діяти у спільноті, а цій спільноті прищеплювати риси, які характеризують націю – і тільки тоді держава матиме сильну, тривку основу.

     “Артисты Московскаго художественного театра за рубежомъ” – збірник статей про цей унікальний театр виданий тоді, коли один відрізок історії МХАТу завершився, а другий ще не почався. Книга виходила у Празі 1922 року у видавництві “Наша рђчъ” під час гастролей МХАТу у Празі після тріумфальних поїздок по країнах Східної Європи.
     Редактор і упорядник збірника, відомий мистецтвознавець Сергій Маковський, тоді – вже емігрант, напевно, особливо глибоко усвідомлював відчуття повороту історії і необхідність зафіксувати цей момент. Імена деяких авторів збірника на довгі роки лишались замовчуваними або забутими, деякі з статей були відомі з купюрами, як, наприклад, спогади О. Кіппер-Чехової.
     Тому збірник досі не втратив свою цінність для фахівців-театрознавців та русистів.
 

      “За крашанку – писанка” Варфоломія Євтимовича – брошура, що вийшла у польському місті Каліш 1928 році у видавництві “Чорномор”, організованому, в основному, представниками української інтелігенції, що потрапила у Польщу в складі інтернованої 1920 року армії УНБ. Автор, підполковник армії УНБ, і, вочевидь, історик, на сторінках своєї праці дає аргументовану відсіч герцогу Лейхтенберському, родичу царської сім’ї Романових, який опублікував, що ніякої України, окремого українського народу та його мови ніколи не було і бути не може. В. Євтимович, використовуючи історичні факти, дослідження мовознавців та етнологів, доводить протилежне – повну нетотожність історії та культури України та Московії, викриває одвічну загарбницьку суть наших північних сусідів, закінчуючи свою працю словами “…до нової федерації України з Москвою не прийде ніколи”.