Непередбачуваний і епатажний, екзальтований і експресивний, парадоксальний і пристрасний... Таким „увірвався” у мистецтво Закарпаття Ференц Семан – на ім”я Ечі, яке стало його творчим псевдонімом і котрим він сигнував усі свої мистецькі праці. Це трапилось на початку 60-х років минулого століття, коли вітчизняна образотворчість знаходилась в тісних лещатах більшовицької ідеології. Природньо, що тогочасний художній та політичний офіціоз демонстрував різке неприйняття богемно-артистичного художника-вільнодумця, що так не вписувався в радянське ідеологічне кліше, затаврував його, як чужака-формаліста, що сповідує ворожу соціалістичному суспільству буржуазну культуру. 

Ференц Семан народився в Ужгороді. Здібному юнакові поталанило закінчити Ужгородське художнє училище, однак двері професійних „вищів” виявилися для нього зачиненими: за молодим художником міцно закріпилась репутація „духовного емігранта”, „прислужника чужої ідеології”. Втім, Ечі не здавався на милість неприхильної до нього долі. Він вперто і наполегливо працював, сміливо відстоюючи свою власну художню програму, не зраджуючи своїм естетичним уподобанням. Йому навіть пощастило стати вільним слухачем Таллінського художнього інституту, а в 1968 році відкрити персональну виставку своїх творів. Дарма, що за лічені дні вона була закрита. На вернісажі все ж встигли побувати десятки, сотні прихильників його таланту. Виставка стала знаковою, резонансною подією в художніх колах міста.

На цьому виставкова діяльність Ф.Семана на теренах України закінчилася аж до початку 90-х років, коли радянська імперія, а разом з нею і ідеологічна інквізиція, пішли у небуття. До Ечі прийшло визнання, популярність сягнула далеко за межі України, але це було потому...

У далекі ж 60-і – холодна байдужість до долі митця: життя Ечі супроводжувалось тотальним безгрошів’ям, відсутністю гідної роботи. Він по вінця скуштував гіркоту неприйняття і непорозуміння. Та наперекір випробуванням долі живий, темпераментний, до безтями закоханий у мистецтво Семан не здавався. Він без втоми писав – для себе, друзів, знайомих. Це було сенсом і формою його існування, без творення він не мислив свого життя. В роботах художника-бунтівника прочитується добра інформованість, ґрунтовна обізнаність з іноваційними здобутками європейського мистецтва. В них висвічується відгомін творчості Сезана, Матіса, Пікассо, Ван Гога, Моро. 

У мистецькому доробку живописця зустрічаються численні автопортретні відтворення. Виразні риси художника проступають в іронічно-сентиментальних образах арлекінів з штучно намальованою посмішкою і театральною сльозою, в сумних живописних відображеннях сліпих музикантів та знедолених бідаків, у готескових обличчях чудних персонажів сюжетних композицій.

Ці картини – автомонографічні віддзеркалення життя художника, Багатій уяві і фантазії Ечі немає меж. Його креативність – яскрава суміш тем і жанрів, настроїв і емоцій, стилів і образних потрактувань. Смуток і радість, заспокоєність і тривога, інтрига і роздуми, провокація і зосередженість - на картинах художника строкатий калейдоскоп настроїв, проявів людського життя. А відтак – своєрідна еклектичність засобів художньої мови, сплав, здавалося б, несполучних формальних ознак, які під талановитим пензлем Ечі перетворюються на струнку цілісну естетичну малярську формулу. Художник сміливо вдається до живописних гіпербол і експресивних деформацій, образних узагальнень і граничних стилізацій, сміливих композиційних зміщень і активних колірних дисонансів. У такий спосіб автор бентежить, збуджує, хвилює уяву, закликає глядача до співпереживання, співтворення картинного образу. За зовнішньою бравурністю, живописною легковажністю криється чутлива вразлива душа, добре любляче і чуйне серце Художника.

З часом настроєва забарвленість композицій Семана підлягає авторській корекції: скорботні, часом трагічні, сумувато-іронічні ноти поступаються місцем гармонійній ясній тональності, полотна висвічують відчуття радості і щастя життя. Такими є „Угорська сюїта”, „Закарпатські Мадонни”, „Квіткові натюрморти”. 

Натюрморти – різновид малярства, що займає важливе місце у творчості живописця. Тут панує неполишаюча атмосфера гри – гра відтінків, ліній, форм, об’ємів, фактур. Втім, у цьому дивовижному коловороті предметного різнобарв’я безпомилково вгадується центр композиції, її колірні, структорові та архітектонічні наголоси.

На особливу увагу заслуговують акварелі Семана останніх років. Вони є своєрідною антитезою малярства попередніх десятиліть. Це переважно зображення квітів „по мокрому” – тобто на зволоженому папері. В цих великоформатних аркушах автор вочевидь відступає від свого скептично-іронічного погляду на світ, від занадто виявленої деформації і стилізації предметних зображень. За переконанням художника кожна квітка – досконалий витвір природи, вона несе в собі частку світової гармонії і краси. Праці цієї серії вирізняються складним співвідношенням прозорих акварельних барв – зіставлення і контрасти бузкових, рожевих, блакитно-перлястих, пурпурово-червоних, що робить ці твори особливо привабливими і загадковими.