Войтех (Адальберт) Кальна народився 14 жовтня 1925 року в селі Малі Ґеївці Ужгородського району, заселеному, в основному, угорцями. Його батько – теж Войтех – приїхав сюди на початку 20-х років 20 століття як спеціаліст водної справи. В Малих Ґеївцях він став директором водопровідної станції, що постачала Ужгород та навколишні місцевості питною водою. Одружившись з місцевою дівчиною Анною Орос, він залишився на цій посаді як «незамінний» спеціаліст і після Віденського арбітражу 1938 року, і після окупації Закарпатської України угорськими військами 1939 року, і після визволення Закарпаття в 1944-1945 роках.
Ще будучи учнем початкової школи в Ужгороді, митець відвідував ательє Адальберта Ерделі та Йосипа Бокшая і брав у них приватні уроки малювання.
Ставши студентом Ужгородської руської гімназії, художник долучився до антифашистського молодіжного руху, а після визволення Закарпаття 1944 року вступив добровольцем у Червону армію. Демобілізувавшись, став референтом з культури новозаснованого Міського національного комітету в Ужгороді та редактором закарпатської редакції "Комсомольської правди".
Коли восени 1945 року Адальберт Ерделі заснував в Ужгороді Державний художній інститут, Войтех Кальна став одним з перших студентів цього інституту (пізніше перейменованого на Ужгородське художньо-промислове училище). Крім директора Ерделі його учителями були Йосиф Бокшай, Федір Манайло та Андрій Коцка. Бокшай був його класним керівником.
У тому ж 1945 році картина Войтеха Кальни "Зима при Ужі" експонувалася на 8-ій Загальноукраїнській виставці в Києві, разом з картинами його вчителів та інших закарпатських художників, яким в Києві було відведено окремий зал в Музеї російського мистецтва.
Наприкінці 1947 року батьки митця, побачивши негативне ставлення нової радянської влади до місцевого населення, зокрема жителів угорської національності, скористалися чехословацько-радянською угодою про обмін населенням і разом із сім’єю виїхали в Словаччину. Поселились в Кошицях, пізніше в Медзеві. Син Войтех в 1948 році переселився із Кошиць в Ружомберок на посаду художника-модельєра текстильної фабрики. Потяг до науки привів його на Філософський факультет Карлового університету в Празі, де вивчав історію мистецтва. Паралельно у Празькій консерваторії вивчав образотворчу та фільмову режисуру. Одночасно вчився і у Вищій школі економічних та політичних наук. Саме там познайомився із своєю майбутньою дружиною Іриною. Після закінчення навчання в 1950 році вони одружилися в місці проживання нареченої – Хлумець-над-Цідліною. В тому ж році художнику була надано звання «академічного маляра». 30 квітня 1951 року в них народилася дочка Соня.
У 1951 році молода сім’я переїхала в Кошиці, яке з того часу стало постійним місцем їх перебування та роботи.
Незважаючи на скромні умови життя, він з ентузіазмом, притаманним післявоєнній молодій генерації (з незаплямованим колаборацією з окупаційними режимами минулим), залучився до "будування соціалізму". Їздив на різні будівництва, щоб пензлем зафіксувати радикальні зміни, які настали в житті населення найсхіднішої частини Словаччини, брав участь у бесідах із робітниками та учнями, влаштував виставки на заводах тощо. Поступово поліпшувалися й матеріальні умови сім’ї. В 1953 році сім’я Кальнів винайняла житловий будинок на вулиці Цімборка, у підвалі якого художник влаштував ательє. Там в них 23 квітня 1955 року народилася дочка Тамара. В 1959 році сім’я одержала квартиру в новобудові на вул. Зборовська, 2, поряд з якою знаходилося ательє, що належало Спілці художників. У ньому Войтех Кальна проводив кожну вільну годину.
На його картинах помітний вплив експресіонізму Альберта Ерделі, якого він вважав своїм кращим вчителем. Ці картини, як і твори Ерделі, повні життєвого оптимізму та гармонії. Улюбленим його мотивом були пейзажі, причому він не вдавався до фотографічного зображення дійсності, ні до абстрактних течій у мистецтві, а кількома кольоровими штрихами зображував настрій. У його картинах переважають свіжі оптимістичні кольори – зелений та синій. Художник випробував різні техніки: офорт, травлення скла тощо. Його домінуючою технікою однак було малювання олією.
Картини Кальни часто виставлялися на окружних, крайових і загальнословацьких виставках, а одна з них – про будівництво Добшинської греблі (під назвою "За краще майбутнє") – потрапила і на престижну загальнодержавну виставку, що відбулася у празьких Градчанах 1953 року.
Після празької виставки митця прийняли до Чехословацького союзу художників. Це підбадьорило молодого художника. Від заснування Крайової галереї в Кошицях 1951 року (пізніше перейменовану на Галерею імені Юліуса Якобі, а ще пізніше – в Східнословацьку картину галерею) він тісно співпрацював з цією найвизначнішою установою образотворчого мистецтва у східній Словаччині.
В 1953 році Войтех Кальна здобув статус «вільного художника» і став співзасновником та головою кошицької філії Союзу словацьких художників.
При Будинку піонерів в Кошицях він заснував і протягом трьох років вів гурток образотворчого мистецтва, в якому діти під його керівництвом здобували основи художнього виховання.
Активність Кальни помітили й вищі органи і його було обрано членом президії Центрального комітету Союзу словацьких художників у Братиславі (що входив до складу Союзу чехословацьких художників з центром у Празі). У Кошицях у 1957 року він став депутатом окружного національного комітету та членом шкільно-культурної комісії ОНК.
Своєю працьовитістю, принциповістю в основних питаннях та толерантністю він здобув багато особистих друзів не лише в колах художників, але й в колах лікарів, учителів, політиків, працівників культури тощо. Згадуючи про чоловіка після смерті з нагоди його сімдесятиліття, дружина художника Ірина зауважила: "Войтех Кальна був людиною, при якій би і лід розтаяв. Часто колег критикував, однак умів це так сказати, що ніхто з них не ображався. Як на молодого художника на нього поклали масу завдань і на художню творчість в нього майже не залишилося часу. Та коли в нього накопичилось багато вражень, він без їжі на цілі дні зачинявся в ательє, а там його ніхто не смів занепокоювати. Там використовував ескізи, часто здійснювані при подорожах автомобілем".
Значний вплив на його художній розвиток мали студійні подорожі за кордон: у Радянський Союз, Югославію, Францію, Італію, Угорщину, Польщу, Австрію. В цьому відношенні він керувався настановою свого учителя Адальберта Ерделі, що заохочував студентів до закордонних подорожей, які у міжвоєнний період Ерделі сам часто робив. Слід підкреслити, що Войтех Кальна володів словацькою, чеською, російською, українською, угорською та німецькою мовами, пасивно англійською та французькою. Митець ніколи не поривав стосунків з рідним Закарпаттям, яке вважав своєю батьківщиною і часто відвідував його. При кожних відвідинах він не оминав школу Адальберта Ерделі.
У 1960 році в Східнословацькій галереї в Кошицях відбулася перша персональна виставка картин Кальни.
1961 році ця ж виставка, поповнена новими картинами, не з меншим успіхом експонувалася в Пряшеві, а наступного 1962 року Кальна представився кошицькій публіці новою виставкою своїх творів.
Від 1947 року Войтех Кальна брав участь в колективних виставках в Кошицях, Пряшеві, Свиднику, Гуменному, Сабінові, Горному Смоковці, а в 1974 році – в Ужгороді та Старій Загорі.
1959 року Войтеха Кальну призначено на пост директора Східнословацької картинної галереї в Кошицях. Ця адміністративна посада забирала в нього багато часу та енергії, та все ж таки йому вдалося розбудувати цей найвизначніший осередок образотворчого мистецтва у східній Словаччині, зміцнити його з матеріального і кадрового боку. Між іншим, він опрацював комплексну фотодокументацію фондів галереї. Міністерство закордонних справ Чехословаччини на початку 1963 року запропонувало йому посаду культурного аташе чехословацького посольства в Угорщині і він інтенсивно готувався до цієї дипломатичної функції, готуючи плани чехословацько-угорської співпраці на ділянці культури.
На моє запитання, яким був Кальна в приватному житті як чоловік і батько, дочка Тамара відповіла: "Із спогадів його сестри знаю, що як брат і син був надзвичайно жертвенний. Був напрочуд уважний і тішився дрібним справам. Був скромним, однак до рідні – великодушним... Батько сприймав світ через призму емоцій, красу та естетичність. В нього був надзвичайно тонкий смак, він був дотепним та привабливим. Не переносив недоброзичливість, заздрощі та підступність. Дружина була для нього міцною опорою в різних життєвих ситуаціях. Кожну проблему вони вирішували разом. Були взаємно пов’язані як голка з ниткою. Із спогадів мами я знаю, що роки прожиті разом з батьком були для неї кращим періодом життя, який на жаль тривав дуже коротко [...] Діти були для батька життєвим пріоритетом, Нас з сестрою залюбки іменував чеським означенням: "Це мої голчічки". Дуже часто з нами грався. Навіть в останні години життя ми з ним будували замок з каміння на невеличкому острівці серед озера".
Інтенсивна й наполеглива праця підірвала його здоров’я. Після відкриття виставки картин угорського художника Вільмоша Аба-Новака, підготовка якої значно вичерпала його сили, він із сім’єю вибрався у відпустку – до рідного краю дружини, Хлумця-над-Цидліною. Там він у гарний літній сонячний день вибрався з восьмирічною дочкою Тамарою скупатися у близьке озеро. Пірнувши у воду, в нього стався інфаркт і він втопився на тридцять восьмому році життя. Поховано його в Кошицях при великій участі громадськості, його учнів та друзів-художників.
У некролозі про його життя і смерть сказано: «Художник Войтех Кальна жив, працював і творив, як грайливий метелик. Жив у надзвичайно швидкому темпі, ніби відчуваючи, що мусить поспішати, бо часу залишається обмаль [... ] Інтенсивне життя, напружена діяльність, а з цього випливаюча перевтома, надломили і без того його крихке здоров’я. Він не вмів шанувати себе, не вмів відмовитись від покладених на нього завдань, хоч вони вимагали надзвичайного напруження […] Передчасно відійшов митець, який, викликав надії, людина, яка мала багато друзів. Його і люди відмінних поглядів не могли не любити».
Картини Кальни і після смерті появлялися на виставках вдома і за кордоном. Найбільша їх колекція зберігається в Східнословацькій картинній галереї в Кошицях. Інші є в Національній галереї в Празі, в картинних галереях Пряшева, Татранської Ломниці (де він мріяв заснувати філіал Кошицької галереї), в родині художника. Свого часу кілька його картин знаходилися в Східнословацькому металургійному комбінаті. Їхня доля невідома.
Статті про Кальну є майже у всіх чеських і словацьких енциклопедіях та довідниках образотворчого мистецтва.

[джерело інформації:
Мушинка, М. Учень Адальберта Ерделі Войтех Кальна – директор Східнословацької картинної галереї в Кошицях / Микола Мушинка // Вісник ЗХІ. – 2010. – Випуск 1. – С. 14-22
статтю подано в скороченому варіанті]